Всім юристам відомо, що виконавче провадження є саме завершальною стадією з законного виконання виконавчих документів. Ніби всі стадії доказування вже пройдені й виконавцю (чи то державному чи приватному) залишається остаточно захистити порушене право стягувача. Однак отримати позитивне рішення суду ще не означає його безспірне та швидке виконання, а стягувач ще роками може чекати на відновлення свого інтересу.

Законодавство України чітко визначає обов’язки боржника у виконавчому провадженні (частина п’ята статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», далі – «Закон № 1404-VIII»), а саме виконавче провадження повинно здійснюватися з дотриманням обов’язковості виконання рішень. В той же час, не поспішаючи виконувати відповідне рішення, боржник може абсолютно в правовому полі не виходити за межі закону та й не повертати стягувачу належне. В даній роботі спробую розкрити актуальні шляхи, що призводять до затягування боржником виконання рішення, а інколи й до повної паралізації такого виконання.

 

Першим й найбільш часто застосовуваним шляхом для боржника відтягнути виконання рішення можна назвати відстрочку або розстрочку виконання; передумовами для їх застосування є однакові обставини, тому розглянемо їх одночасно.

Так, у відповідності до частини першої статті 33 Закону № 1404-VIII, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Обов’язкові вимоги, що передують відстроченню та розстроченню виконання рішення та порядок розгляду таких заяв визначені статтями 331 Господарського процесуального кодексу України, 435 Цивільного процесуального кодексу України та 378 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поглиблюючись, у зв’язку із чим може бути надано відстрочку або відстрочку, законодавець передбачив, що для того повинні бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття таких заходів, не вимагається, а суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення (хоча вищевказані статті кодексів передбачають, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови). Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В той же час, пам’ятаємо, що суд, приймаючи судове рішення повинен повно та всебічно дослідити та розглянути справу, однак все ж таке судове рішення приймається за внутрішнім переконанням судді, а пріоритет діяльності та функціонування боржника презюмується.

З отриманням же відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення стягувач або окреслює часові межі на реальне задоволення своїх вимог (в разі відстрочення) або починає по крихті повертати належне (при розстроченні), а боржник продовжує собі функціонувати без будь-яких обмежень, не маючи великих втрат або звівши їх взагалі до нуля.

 

Іншим можливим шляхом «продовжити життя боржнику», можна розглядати зупинення виконання судового рішення або зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

В першому випадку, суд вправі зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію за наявності одночасно обставин, що цьому передують:

• повинна бути відповідна заява учасника справи щодо зупинення;
• рішення, що вже перебуває на виконанні повинно бути оскарженим.

Одне «але» - зупинити виконання можна тільки до закінчення перегляду рішення та ще й в касаційному порядку. Проте зважаючи на велику завантаженість Верховного Суду – це не найгірший варіант для боржника, тим паче всім учасникам гарантоване право на оскарження судового рішення.

Цікавіше із зупиненням судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Так, на підставі пункту другого частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, зокрема, у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа (наприклад, при оскарженні дій виконавця).

Таку можливість та підвідомчість даного питання у вигляді зупинення стягнення на підставі виконавчого документа судам підтверджується й узгоджується із позицією, викладеною у абзаці другому пункту 15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах».

Разом із тим, аналізуючи останню судову практику, суди ототожнюють стягнення на підставі виконавчого документа із певним видом забезпечення та доходять позиції, що не вправі вжити заходів забезпечення (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням приватного виконавця, яке може бути оскаржено до суду.

Чекаємо щодо цього позиції Верховного Суду. Тому, обираючи позицію щодо зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, варто зважати на вищевикладені ризики.

 

І останній шлях (із обраних для розкриття в статті), але найбільш егоїстичний шлях для ухилення від виконання відповідного судового рішення боржником – це використання ним рахунків із спеціальним режимом використання, вірніше використання небюджетних рахунків розпорядників бюджетних коштів фінансово здоровим боржником, але при умові, що такий боржник працює із бюджетними коштами.

Такі боржники, використовують в своїй практиці попередню оплату за товар або послуги. Так, пунктом 2-1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» від 23.04.2014р. № 117 встановлено, що попередня оплата розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів за капітальними видатками та державними контрактами здійснюється шляхом спрямування бюджетних коштів виконавцям робіт, надавачам товарів і послуг (крім нерезидентів) на небюджетні рахунки, відкриті на їх ім’я в органах Казначейства у встановленому законодавством порядку.

Проте в цьому випадку є велике зауваження: такі кошти в подальшому спрямовуються виключно на цілі, визначені договорами про закупівлю товарів, робіт і послуг. Але це не обмежує використання боржником коштів та отримувати прибуток в майбутньому, в той же час виконавець керуючись частиною другою статті 48 Закону № 1404-VIII не вправі звернути на них стягнення та навіть накласти на них арешт.

 

Як підсумок, хотілось би назвати, що учасники рівні в здійсненні своїх прав, але зловживання ними повинні тягнути відповідні обов’язки.

 

Автор: Євген Яценко, адвокат OSTIN Law Firm

Джерело: газета "Юридична практика"