Не завжди в стосунках з іноземними контрагентами можна або доцільно передавати суперечки на розгляд міжнародним комерційним арбітражам. У таких випадках після того, як переговорний процес зайшов у глухий кут, постає питання вибору юрисдикції для судового розгляду: подавати позов в Україні, а потім визнавати і виконувати його на території іноземної держави або ж відразу звертатися з позовом до суду іноземної держави. Метою даної статті є короткий огляд перспектив визнання і виконання рішень українських судів у цивільних і господарських спорах в деяких країнах ЄС.

Базовим документом Європейського співтовариства про визнання та виконання судових рішень на території ЄС є Регламент Європейського парламенту та Ради ЄС від 12 грудня 2012 № 1215/2012 «Про юрисдикцію, визнання та виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах». На жаль, він регулює і значно спрощує виконання тільки тих судових рішень, які були винесені судами країн ЄС.

З усієї когорти країн Європейського співтовариства в окрему групу слід виділити такі країни, як Болгарія, Угорщина, Греція, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Чехія, Естонія. З цими державами Україна уклала двосторонні угоди про правову допомогу в цивільних справах, крім Італії, щодо якої діє подібна угода, укладена ще СРСР. А тому рішення українських судів, які вступили в законну силу, повинні визнаватися і виконуватися в цих країнах, крім наступних узагальнених випадків (кожна угода містить різні формулювання умов, при яких рішення можуть визнаватися та виконуватися на території іншої держави. Тут вони узагальнені для зручності, а деякі умови, що зустрічаються в якихось угодах раз, не згадуються. Наприклад, в угоді між Україною і Польщею підставою для невизнання рішення є застосування при розгляді спору не ту законодавства, яке повинно було застосовуватися на підставі двосторонньої угоди, а за відсутності врегулювання вибору права - застосування іншого законодавства, а не законодавства країни, на території якої планується визнання і виконання рішення):

- визнання і виконання рішення може завдати шкоди суверенітету, безпеці або суперечить принципам законодавства держави, на території якого планується визнання і виконання рішення;

- ухвала була винесена некомпетентним судом (без дотримання правил підсудності, передбачених двосторонньою угодою або процесуальним правом держави, на території якого планується визнання і виконання рішення);

- програла, не була належним чином повідомлена про проведення судового засідання або ж іншим способом була позбавлена ​​можливості захищати свої права та представляти інтереси при розгляді спору;

- між тими ж сторонами з того самого питання вже є рішення суду, прийняте або визнане в державі, на території якого планується визнання і виконання рішення.

З іншими країнами ЄС Україна не уклала двосторонні угоди про правову допомогу, а тому для розуміння перспектив виконання рішень українських судів потрібно звертатися до законодавства окремих країн. Нижче ми розглянемо законодавство Німеччини і Англії, двох найбільших економік Європи, з цього питання.

Німеччина

Відповідно до статті 722 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) Німеччини рішення іноземного суду може бути виконане на території Німеччини, якщо суд Німеччини допустить таке виконання. Стаття 328 ЦПК Німеччини встановлює п'ять випадків, коли рішення іноземного суду не може бути виконано в Німеччині. Чотири таких випадку практично ідентичні тим чотирьом випадкам, які згадуються у всіх двосторонніх угодах України про правову допомогу, а п'ятий випадок - це недотримання взаємності судами відповідного держави, рішення якого потрібно визнати і виконати в Німеччині.

Оскільки в Україні існують приклади визнання рішень німецьких судів, наприклад, справа № 753/8037/14-ц, де Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказав, що колегія суддів апеляційного суду прийшла до правильного висновку про задоволення клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, можна очікувати, що є шанси визнати і виконати рішення українського суду на території Німеччини.

Англія

Незважаючи на те що Англія є країною загальної системи права, порядок виконання судових рішень іноземних судів в Англії регулюється якраз саме нормативним актом - Законом про іноземні судові рішення (про взаємне стягнення) (Foreign Judgments (Reciprocal Enforcement) Act) 1933 року. Він застосовується до країн, а його положення мають силу по відношенню до судових рішень таких країн у випадках, якщо Її Величність (в особі компетентних органів) впевнена, що цією країною буде забезпечена взаємність виконання судових рішень, винесених компетентними судами Сполученого Королівства. В іншому випадку виконання іноземного судового рішення неможливо.

При дотриманні принципу взаємності для визнання рішення іноземного суду в Англії воно повинно відповідати таким критеріям: 1) бути остаточним і незаперечним; 2) передбачати необхідність оплати певної суми, яка не повинна бути податковим зобов'язанням, штрафом або будь-яким подібним платежем; 3) бути винесено судом компетентної юрисдикції.

Термін, протягом якого сторона-кредитор за судовим рішенням може звернутися до Високого суду (High Court) для його визнання, становить шість років з моменту винесення рішення іноземним судом.

Для визнання і виконання судового рішення необхідно подати заяву, яке має бути зареєстроване судом. Після реєстрації суд, який її здійснив, може її скасувати, якщо встановить, що судове рішення не відповідає критеріям, описаним в Законі про іноземні судові рішення (про взаємне стягнення) (Foreign Judgments (Reciprocal Enforcement) Act); іноземний суд не мав повноважень приймати рішення по справі; боржник, щодо якого прийнято рішення, не був повідомлений про час розгляду справи, в результаті чого був позбавлений можливості захищати себе; рішення суду було отримано в результаті шахрайства; виконання рішення суперечитиме публічному порядку в країні, в якій було прийнято; права за судовим рішенням не сплачуються особа, яка подала заявку на реєстрацію; до моменту винесення рішення іноземним судом спір був предметом розгляду суду компетентної юрисдикції і є остаточне і незаперечна судове рішення з цього приводу.

На підставі Закону про іноземні судові рішення (про взаємне стягнення) (Foreign Judgments (Reciprocal Enforcement) Act) англійські суди виконали (і відмовили у виконанні) безліч іноземних судових рішень і при цьому створили прецеденти в тлумаченні тих чи інших положень Закону, але це вже тема для окремої статті.

Висновок

На завершення слід сказати, що для визнання / невизнання і виконання / невиконання українського судового рішення в розглянутих вище країнах ЄС є чіткі і зрозумілі процедури, а також напрацьована судова практика щодо визнання та виконання рішень інших країн - нечленів ЄС. Поширена серед широких мас думку, що суди ЄС будуть апріорі упереджено ставитися до рішень українських судів (з огляду на їх корупційності, політичної залежності і т.д.), необгрунтовано.

Автор: Євгеній Порада, керуючий партнер OSTIN Law Firm

Джерело: Юридична практика