Починаючи з 21.10.19 р. ми почали жити за правилами Кодексу про банкрутство. Це не означає, що з набуттям ним чинності потрібно забути про Закон про банкрутство, адже, як мінімум за час дії останнього напрацьована судова практика, яка, впливатиме певний час на застосування норм кодексу, а як максимум — за нормами закону продовжуватимуть розглядати ті справи про банкрутство, які перебувають на стадії санації.

Розглядаючи особливості банкрутства тих юросіб, яких Кодекс про банкрутство відносить до окремих категорій боржників у р. VII «Особливості провадження у справах про банкрутство окремих категорій боржників», варто порівняти регулювання процедури їхнього банкрутства за законом, щоб визначити суть змін та чи відбулися вони взагалі. Майте на увазі: зазначений розділ кодексу встановлює саме особливості такого провадження. Тобто в інших питаннях, які цим розділом не врегульовані, діють загальні положення кодексу щодо банкрутства «звичайних» юридичних осіб. Фермерське господарство кодекс, як і закон, відносить до таких «особливих» юридичних осіб, тож вищезазначене стосується його у тому числі.

 

Особливій організаційній формі — особлива увага

Фермерське господарство (далі – ФГ) є одним із видів окремих категорій боржників, банкрутство якого регулює ст.95 Кодексу про банкрутство. Для відкриття справи про банкрутство ФГ необхідна неспроможність останнього задовольнити протягом 6 міс. після закінчення відповідного періоду сільгоспробіт вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями та/або виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

У даному випадку мова йде виключно про процедуру банкрутства юрособи, організаційно-правовою формою якої є «Фермерське господарство» (код КОПФГ якої 110), а не будь-який інший вид організаційно-господарської форми юрособи, яка має стосунок до сільськогосподарської сфери. (Скажімо, ці норми не діють на сільськогосподарські виробничі кооперативи – код КОПФГ 340, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи – код КОПФГ 350, або ж товариства з обмеженою відповідальністю – код КОПФГ 240, які займають сільгоспбізнесом).

У Кодексі про банкрутство відсутній аналог ст.86 Закону про банкрутство (особливості банкрутства сільгосппідприємств), а тому всі види юросіб, які хоча й мають відношення до сільгоспсфери, проте, юридично не володіють організаційно-правовою формою ФГ, будуть «банкрутуватися» по загальній процедурі передбаченій кодексом.

ФГ є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільгосппродукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення ФГ, товарного сільгоспвиробництва, особистого селянського господар-ства, відповідно до закону (ч.1 ст.1 Закону про ФГ).

 

Процедурні моменти банкрутства ФГ

Повертаючись до умов відкриття провадження у справі про банкрутство ФГ, слід звернути увагу, що ч.1 ст.95 Кодексу про банкрутство застосовує інший підхід до відкриття справи про банкрутство ФГ, аніж загальне правило початку процедури банкрутства юридичної особи, яке встановлено у його ч.6 ст.39, а тому керуватися треба першим із них.

На жаль, у кодексі не конкретизовано, що саме є «закінченням відповідного періоду сільськогосподарських робіт». Напевно, для кожного ФГ він є окремим, з огляду на специфіку діяльності. Проте, щоб знайти відправну точку для відрахування цих 6 міс. для відкриття справи про його банкрутство, доводити суду, що такий період закінчився, доведеться.

З іншого боку, не слід тут і відкидати ч.6 ст.39 Кодексу про банкрутство. Адже, при існуванні спору про право, суд також не зможе відкрити справу про банкрутство, навіть, при належному доведенні факту закінчення періоду сільгоспробіт. Це стосується ситуації, коли боржник не погоджуватиметься з пред’явленими до нього кредитором грошовими вимогами (про що свідчитиме, у т. ч., відсутність судового рішення, яке набуло законної сили, про стягнення з боржника будь-якого розміру грошової заборгованості).

Заяву про відкриття справи про банкрутство ФГ може подати як кредитор, так і боржник – це положення ч.2, 3 ст.95 Кодексу про банкрутство збережене з аналогічних норм ч.2 та 3 ст.93 Закону про банкрутство. У подальшому кодекс встановлює хід процедури банкрутства ФГ, який відрізняється від такої процедури «звичайної» юридичної особи.

По-перше, з моменту прийняття судом заяви про відкриття справи про банкрутство голова ФГ має 2 міс. щоб подати до суду план відновлення платоспроможності ФГ (при звичайній процедурі план відновлення платоспроможності подають суду вже після відкриття провадження у справі).

По-друге, якщо госпсуд дійде висновку, що реалізація такого плану дозволить ФГ розрахуватися з кредиторами після закінчення відповідного періоду сільгоспробіт, то суд вводить процедуру розпорядження майном такого ФГ на строк не більше 15 міс. (ч.6 ст.95 Кодексу про банкрутство) – при «звичайному» банкрутстві такий строк не може перевищувати 170 днів (ч.2 ст.44 Кодексу про банкрутству).

Якщо запроваджують процедуру розпорядження майном ФГ, то на нього призначають розпорядника майна з числа арбітражних керуючих шляхом автоматизованого відбору передбаченого ст.28 Кодексу про банкрутство. Такий розпорядник майна слідкує за належним виконанням плану відновлення платоспроможності ФГ і, у разі його неналежного виконання, інформує про це суд, який може у будь-який момент припинити процедуру розпорядження майном ФГ та перейти до ліквідаційної процедури, визнавши ФГ банкрутом.

Процедура банкрутства ФГ врегульована у ч.ч.9-14 ст.95 Кодексу про банкрутство. Ось її ключові елементи:

- до складу ліквідаційної маси ФГ включають нерухомість, яка перебуває у спільній власності членів ФГ; сільгосптехніку і обладнання, транспортні засоби, інвентар, та інше майно, набуте для ФГ на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать ФГ і мають грошову оцінку;

- майно, що належить голові та членам ФГ на праві приватної власності, а також інше майно, щодо якого доведено, що воно набуто на доходи, які не є у спільній власності членів ФГ, не включають до складу ліквідаційної маси;

- нерухомість, а також майнові права щодо нерухомості, які включать до складу ліквідаційної маси ФГ, можуть бути продані лише на аукціоні, обов’язковими умовами якого є збереження цільового призначення об’єктів, що продаються.

З цих елементів процедури ліквідації ФГ можна побачити, що кодекс не встановлює строк здійснення такої ліквідаційної процедури, а тому, слід орієнтуватися на строк ліквідаційної процедури за «загальною» процедурою, яка встановлена на період максимум 12 міс. (ст.58 Кодексу про банкрутство).

На відміну від нерухомості, для продажу іншого майна, проведення аукціону Кодекс про банкрутство не вимагає. Таке майно (до нього, зокрема, належить сільгосптехніка), ліквідатор може реалізовувати безпосередньо (без проведення аукціону). Проте, у цьому випадку доречним буде звернутися до загальних норм кодексу, які регулюють процедуру продажу майна банкрута. Так, відповідно до ст.63 Кодексу про банкрутство ліквідатору дозволено безпосередньо реалізовувати:

1.  товари, що швидко псуються;
2.  виробничі запаси, МШП, ринкова вартість яких не перевищує 1 мінзарплати (зараз це 4173 грн).

А тому, якщо рухоме майно ФГ, яке потрапило до його ліквідаційної маси, таким критеріям не відповідатиме, реалізовувати його треба буде, знову ж таки, на аукціоні.

Як мінімум не менш актуальним питанням є формування ліквідаційної маси ФГ, і стосується воно можливості розглядати земельні ділянки, які належать членам ФГ на праві власності, як такі, які можуть бути складовими ліквідаційної маси самого ФГ.

Питання це виникає зі змісту ст.12 Закону про ФГ відповідно до якої землі ФГ можуть складатися із:

- земельної ділянки, що належить на праві власності ФГ як юрособі;

- земельних ділянок, що належать громадянам – членам ФГ на праві приватної власності;

- земельних ділянок, які ФГ використовує на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів ФГ, здійснює ФГ.

На перший погляд просте питання насправді має спірний характер, про що нам дають зрозуміти висновки постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.07.19 р. у справі № 918/335/17. У ній Верховний Суд звертає увагу, що володіння громадянами – членами ФГ земділянками на праві приватної власності не означає їх автоматичне віднесення до складу земель ФГ та однозначне формування за їх рахунок ліквідаційної маси ФГ-банкрута. Верховний Суд роз’яснює, що встановлені ст.12 Закону про ФГ норми щодо права ФГ володіти та користуватися земельними ділянками, які знаходяться у власності членів ФГ, не встановлюють правила примусової передачі такому ФГ земельної ділянки власником – фізособою, яка набула права власності на землю у порядку ст.13 Закону про ФГ. А це виключає можливість включення такої ділянки до складу ліквідаційної маси боржника та подальшу її реалізацію. Зазначені висновки Верховного Суду зроблені з аналізу ще чинних норм закону, але так як кодекс ці питання регулює аналогічно, їх цілком варто взяти до уваги.

 

Доля договорів, укладених після початку банкрутства

Наступне питання, яке стосується формування ліквідаційної маси ФГ, — визнання недійсними договорів, які були укладені ФГ після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом 3 років, що передували такому відкриттю. І тут вже важливо порівняти регулювання визнання такої недійсності відповідно до ст.20 Закону про банкрутство та ст.42 Кодексу про банкрутство.

З моменту набрання чинності кодексом у питанні визнання недійсними таких правочинів боржника, у тому числі ФГ, змінилося наступне:

1) тепер недійсними можуть бути визнані правочини, які були укладені протягом 3-х років до дня відкриття провадження у справі про банкрутство (за законом – протягом року);

2) у кодексі відсутні положення про спростування майнових дій боржника, залишилось, власне, лише визнання недійсними відповідних правочинів;

3) у кодексі розширено підстави визнання таких правочинів недійсними (ч.2 ст.42 Кодексу про банкрутство);

4) наслідком такої недійсності є:

1.  обов’язок кредитора повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника;
2.  у разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість такого майна за ринковими цінами на момент укладення договорів;
   тут змін у регулюванні кодексом, у порівнянні із законом, не відбулося;

5) кредитор при визнанні відповідного договору недійсним, більше не може обирати: або вимагати погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства, або виконання зобов’язання боржником у натурі після закриття провадження у справі про банкрутство – що передбачала ч.3 ст.20 Закону про банкрутство.

З огляду на відмінності у регулюванні цих питань, корисно буде проаналізувати бачення Верховного Суду, викладене у постанові від 15.08.19 р. у справі № 918/335/17. У ній суд аналізував вірність обраного ліквідатором ФГ способу захисту прав останнього щодо стягнення вартості безоплатно відчуженого майна.

Так, Верховний Суд завважив передчасним заявлення позову саме про стягнення грошових коштів з кредитора, який безоплатно отримав майно. Адже суди не дослідили питання співставлення заявлених вимог про повернення коштів із положеннями частини другої ст.20 Закону про банкрутство щодо повернення майна в натурі через призму вимог ч.2 ст.5 ГПКУ. У ній вказано, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тож, по суті, Верховний Суд дав вказівку вирішити спочатку питання повернення майна в натурі, оскільки такий спосіб захисту був передбачений ч.2 ст.20 Закону про банкрутство (передбачений він і у ч.3 ст.42 кодексу) і ліквідатор його не застосував, а відразу (не здійснивши інвентаризації, детально не проаналізувавши договори за якими було відчужено майно ФГ) заявив позов про стягнення вартості відчуженого майна.

Такий висновок Верховного Суду є актуальним і для нинішнього регулювання цього питання кодексом, адже воно, у порівнянні із законом, не змінилося.

 

Санація — power off

Як можна зробити висновок зі ст.95 Кодексу про банкрутство до ФГ застосовують процедури розпорядження майном та ліквідації. Застосування санації не передбачено.

По своїй суті, процедура розпорядження майном ФГ вже містить елементи санації, оскільки не почнеться без затвердженого плану відновлення платоспроможності ФГ. Проте, з цим не до кінця погоджується Верховний Суд (постанова від 19.09.19 р. у справі № 912/4687/16), здійснюючи посилання на постанови Верховного Суду від 08.08.18 р. у справі № 4/5025/1437/11 та від 09.10.18 р. у справі № 920/1484/15 як на такі, що передбачають можливість санації саме ФГ. На думку Верховного Суду ст.93 Закону про банкрутство (аналог ст.95 кодексу) ретельно не регулює як питання банкрутства ФГ при порушенні справи за заявою кредитора, так і черговість запроваджуваних судових процедур при порушенні справи за заявою голови ФГ. Тому, беручи до уваги концепцію «якості закону» стосовно положень ст.93 Закону про банкрутство та легітимні очікування кредиторів на задоволення своїх вимог саме у процедурі санації, застосування останньої є виправданим.

Особливістю такого висновку Верховного Суду є те, що суд першої інстанції при відкритті цієї справи про банкрутство ФГ помилився, і відкрив справу на загальних підставах, без застосування особливостей ст.93 закону – виходячи з такої помилки Верховний Суд і зробив відповідний висновок.

Звичайно, не виключені такі помилки і за дії кодексу. А оскільки ст.90 Кодексу про банкрутство не передбачає такої підстави закриття провадження у справі як її відкриття з порушенням норм кодексу (як і не передбачав цього закон), то такий висновок Верховного Суду має суттєве значення у плані відновлення платоспроможності ФГ, якщо процедуру банкрутства останнього почнуть «не зовсім юридично коректно».

 

Підсумок

«Особливість» процедури банкрутства ФГ пов’язана, у першу чергу, з сезонністю сільгоспробіт, завершення яких впливає на відлік 6-місячного строку невиконання грошових зобов’язань ФГ.

Запровадження процедури розпорядження майном вирішується судом відразу по прийняттю заяви на банкрутство разом з планом відновлення платоспроможності ФГ. Якщо ж такий план судом до уваги взятий не буде – банкрутство ФГ починається відразу з ліквідаційної процедури.

У ліквідаційній процедурі ключовим питанням наповнення ліквідаційної маси постає можливість віднесення до неї земельних ділянок, що належать громадянам – членам ФГ на праві приватної власності. Такі земельні ділянки можуть як входити, так і не входити до ліквідаційної маси ФГ, проте, не відносяться до неї у примусовому порядку.

Щодо визнання недійсними правочинів ФГ, які були укладені у «підозрілий» період – після відкриття справи про банкрутство або за 3 роки, які цьому передували, то тут кодекс особливостей щодо ФГ не встановлює. Це питання регулюється однаково як і для всіх інших категорій «звичайних» боржників-банкрутів, що передбачено ст.42 кодексу з уже напрацьованою практикою за подібною ст.20 закону.

Автор: Богдан Дутковський, радник OSTIN Law Firm

Джерело: газета "Все про бухгалтерський облік" (#47)