29 грудня 2018 року набуло чинності Положення про ліцензування банків, затверджене Правлінням Національного банку України (НБУ) № 149 від 22 грудня 2018 роки (Положення про ліцензування), яке замінило собою широко відому в банківських колах Постанову Правління НБУ № 306 від 8 вересня 2011 року (Постанова № 306).
Що відразу кидається в очі - це структурованість Положення про ліцензування, всі його положення логічно слідують одне за одним. З Постановою № 306 була зовсім протилежна історія, за чутками, сама Голова НБУ скаржилася своїм колегам на те, що в ньому все заплутано і переплутано, висловлюючись літературною мовою - чорт ногу зломить. Що стосується суті, то Положення про ліцензування не надто кардинально змінює порядок погодження придбання банків, але робить пару довгоочікуваних і розумних змін, прибирає деякі неточності і законодавчо врегульовує багато моментів, які не були прописані, але які НБУ практикував у своїй діяльності. Зокрема, хотілося б звернути увагу на наступне.
Поділ покупців на типи
НБУ досить детально підійшов до опису всіх типів заявників, які повинні звертатися за дозволом на придбання істотної участі в банку, і диференціював вимоги до них. Зокрема, можуть бути наступні типи заявників:
1) юридичні особи, які безпосередньо набувають істотну участь у банку і які здійснюють оплату за акції продавцю;
2) юридичні особи, які в результаті придбання істотної участі у банку стають його кінцевим власником;
3) юридичні особи, які в результаті придбання істотної участі в банку стають консолідуючою компанією;
4) юридичні особи, які в результаті придбання істотної участі у банку стають проміжними компаніями; і
5) фізичні особи, які прямо або опосередковано набувають істотну участь у банку.
Для кожної з цих груп Положенням про ліцензування передбачено дещо відмінні вимоги в частині їх фінансового забезпечення.
Прив'язка фінансового стану
Раніше НБУ вимагав, щоб у покупця банку - юридичної особи були власні кошти (якщо спрощено -активи мінус зобов'язання), а у покупця - фізичної особи - майно (включаючи гроші, корпоративні права тощо), в розмірі регулятивного або статутного капіталу банку ( в залежності від того, що більше). Кажуть, що саме з цієї причини деякі банки, умовно кажучи «В» і «Б», не змогли знайти собі покупця і пішли у Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки статутні капітали цих банків становили близько 39 млрд. грн. і 3,3 млрд. грн. відповідно, в той час як регулятивні капітали - близько 963 млн. грн. і 200 млн. грн. відповідно. Хоча потенційних покупців на ці банки було досить багато.
На цей аспект вказувало багато банків, які шукали покупців, і НБУ нарешті їх почув. Тепер за Положенням про ліцензування прив'язка фінансового стану покупця йде тільки до регулятивного капіталу або ж до мінімально необхідного регулятивного капіталу, якщо фактичний регулятивний капітал менше мінімального (нагадаємо, що до 10 липня 2020 року це 200 млн. грн.).
Більше того, ця вимога про достатність власних коштів застосовується тільки до юридичних осіб, які будуть кінцевими власниками по вищеописаній новій класифікації НБУ. У той час, як компанія - безпосередній покупець повинна мати власні кошти в кількості, достатній для сплати купівельної ціни за акції банку, а консолідуюча компанія і проміжна компанія повинні просто мати стійке фінансове становище.
Термін життя компанії
Постанова № 306 передбачала досить дивну вимогу. Іноземна компанія, яка хотіла придбати істотну участь у банку, повинна була надати НБУ свою фінансову звітність за 3 роки, і кожна така звітність повинна була демонструвати її стійке фінансове становище. Тобто, якщо покупець планував для придбання банку використовувати спеціально створену для цих цілей компанію (SPV), то йому потрібно було шукати компанію, яка існує більше 3 років і весь цей час, як мінімум, працювала з прибутком. Від українських компаній вимагався тільки 1 рік роботи і позитивна фінансова звітність за цей період.
Положення про ліцензування значно скоротило терміни життя компаній - покупців банків, тепер це 1 рік для іноземних компаній і звітний період (квартал або рік) для українських компаній.
Батогом і пряником
Як і раніше, НБУ залишив за собою право вимагати будь-які додаткові документи від заявників, які прямо не прописані в Положенні про ліцензування. Більш того, він вирішив «злякати» бажаючих придбати банк повною перевіркою походження їх доходів, траси платежів коштів, які будуть використовуватися для покупки банку, а також пригрозив робити самостійні запити щодо первинних документів, які використовувалися аудиторами для перевірки фінансових звітностей компаній - заявників .
Але, є і зворотний хід - НБУ має право, керуючись принципом співрозмірності (пропорційності) і своїм професійним судженням, визнати фінансовий / майновий стан особи задовільним у разі його часткової невідповідності, при наступних умовах:
1) виявлена невідповідність не несе загрози для банку, його вкладників та інших кредиторів і не має істотного впливу на загальний висновок про задовільний фінансовий / майновий стан особи;
2) особа, фінансовий / майновий стан якої оцінюється, подала в НБУ письмове зобов'язання усунути виявлені невідповідності в узгоджений з НБУ термін (якщо такі невідповідності можна усунути).
Ну що ж, сподіваємося, що вищеописані зміни хоч трохи пожвавлять M&A-ринок в банківській сфері.
Автор: Євгеній Порада, керуючий партнер OSTIN Law Firm
Джерело: Юридична практика, http://pravo.ua/article.php?id=1001184624