З моменту свого ухвалення 14.05.1992 р. (перша редакція) Закон України «Про банкрутство» пережив редакції від 30.06.1999 р. (друга), яка діяла з 01.01.2000 р., від 21.11.2011 р. (третя), чинна з 19.01.2013 р. і щонайбільше до 21.10.2019 р. – саме з цієї дати набудуть чинності усі без винятку положення Кодексу України з процедур банкрутства (далі — Кодекс), з урахуванням певних особливостей, передбачених його прикінцевими та перехідними положеннями.
Тож далі проаналізуємо відмінність четвертого етапу розвитку основного законодавчого актa з банкрутства від попереднього та з’ясуємо, чи запровадить він якісні зміни процедури банкрутства, які мають стати передумовою ефективних розрахунків з кредиторами боржника.
Насамперед варто навести структуру Кодексу, який складається з чотирьох книг:
- Книга І. Загальна частина
- Книга ІІ. Арбітражний керуючий
- Книга ІІІ. Банкрутство юридичних осіб
- Книга IV. Відновлення платоспроможності фізичної особи
Така структура досить лаконічно відображає суть Кодексу, дає можливість легше його сприймати, порівняно з нині чинним Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ (далі — Закон про банкрутство). У «Загальній частині» Кодексу, порівняно зі схожими положеннями Закону про банкрутство, відбулися певні зміни, які матимуть важливе значення для кредиторів та боржника під час розгляду справ про банкрутство.
Зміни у визначенні термінів.
Кодекс
Боржником може бути не лише юридична, а й фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємництва, і щодо неї теж може відкриватися провадження у справі про банкрутство.
Значними правочинами Кодекс визнає ті, ринкова вартість майна (робіт, послуг) яких на день їх вчинення становить 10 і більше відсотків вартості активів боржника за даними останньої річної фінансової звітності.
Закон про банкрутство
Тільки юридична особа може бути боржником, а також фізична особа-підприємець.
У Законі про банкрутство цей показник визначається як перевищення одного відсотку балансової вартості активів боржника на день укладення правочину (договору).
У разі участі у процедурах банкрутства фізичних осіб арбітражний керуючий набуває двох нових статусів: керуючого реструктуризацією (схожий на керуючого санацією при банкрутстві юридичної особи) та керуючого реалізацією (схожий на ліквідатора при банкрутстві юридичної особи).
У Кодексі змінено визначення забезпеченого кредитора. Він є таким, якщо його вимоги до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна саме боржника.
З визначення Закону про банкрутство виходить, що вимоги такого кредитора мають бути забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).
Тож за логікою Кодексу, у разі надання кредитору майна на забезпечення грошових зобов’язань боржника майновим поручителем останнього, такий кредитор статусу забезпеченого до боржника не матиме.
Надзвичайно важливим нововведенням у Кодексі є визнання забезпечених кредиторів стороною у справі про банкрутство боржника. Відтепер вони братимуть участь в управлінні боржником через комітет кредиторів нарівні з конкурсними кредиторами.
Зміни в положеннях про санацію боржника.
У Кодексі не визначено строку для здійснення процедури санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство.
За Законом про банкрутство такий строк становить не більше 12 місяців.
Тож Кодекс, на відміну від Закону про банкрутство, не обмежує кредиторів та боржників у врегулюванні їхніх грошових претензій один до одного в часі. Можливо, саме тому відповідно до ст.5 Кодексу, мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться максимум на один місяць – з моменту прийняття заяви про затвердження плану санації судом до моменту його затвердження судом, а не на весь час строк дії процедури санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство, як то передбачено в Законі про банкрутство.
Зміна у визначенні судових процедур.
Маємо наголосити, що у ст.6 Кодексу не зазначена така судова процедура, як мирова угода. Інакше кажучи, з моменту набуття чинності Кодексом її укладення в межах справи про банкрутство стане неможливим, отже, на цій підставі не припинятиметься і провадження у справі. З подальшого аналізу Кодексу бачимо, що елементи мирової угоди законодавець переніс до складових плану санації, що, власне, є цілком логічним.
Інші судові процедури: розпорядження майном, санація, ліквідація — збережені.
Зміни в оскарженні документів.
Кодекс значно звузив перелік судових актів у справі про банкрутство, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку (ст.9). Залишаються ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство та постанова про визнання боржника банкрутом.
За Законом про банкрутство можна оскаржувати в касаційному порядку:
— ухвалу про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника,
— ухвалу за результатами розгляду грошових вимог кредиторів,
— ухвалу про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого,
— ухвалу про перехід до наступної судової процедури,
— ухвалу про затвердження плану санації,
— ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство.
Зміни в діяльності арбітражного керуючого.
Ці зміни врегульовано книгою II Кодексу. Для кредиторів та боржника важливими є такі обставини:
— збільшено розмір оплати послуг арбітражного керуючого, який визначатиметься на рівні не менше 3 розмірів мінімальної заробітної плати (МЗП) за кожний місяць виконання ним повноважень розпорядника майном або ліквідатора, та не менше 4 розмірів МЗП — за виконання повноважень керуючого санацією;
— розмір оплати послуг арбітражного керуючого, який виконуватиме повноваження керуючого реструктуризацією та керуючого реалізацією (банкрутство фізичних осіб), становитиме відповідно 5 та 3 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожний місяць виконання ним його повноважень;
— наведені вище суми заявник (кредитор чи боржник) повинен буде авансувати на депозитний рахунок господарського суду за три місяці виконання арбітражним керуючим його повноважень (ч.4 ст.34 та п.12 ч.3 ст.116 Кодексу).
Таким чином, початкові витрати ініціаторів справи про банкрутство значно зростуть порівняно з нинішньою ситуацією, коли на початковому етапі врегульовують сплату лише судового збору за подання заяви про відкриття справи про банкрутство.
Важливим нововведенням є право комітету кредиторів звернутися до господарського суду в будь-який час із клопотанням про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень незалежно від наявності підстав (ч.4 ст.28 Кодексу). Це має посилити контроль кредиторів за належністю ведення процедури арбітражним керуючим.
Зміни процедури банкрутства юридичних осіб.
Регулювання процедури банкрутства юридичних осіб, яку викладено у книзі III Кодексу, зазнало неабияких змін.
Кодекс не встановлює жодної з цих вимог. Існує лише одне застереження, яке міститься у ч.6 ст.39. Господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження, а також, якщо такі безспірні вимоги кредитора задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду.
За Законом про банкрутство, кредитору потрібно отримувати підтвердження безспірності його вимог у розмірі 300 розмірів МЗП на день його звернення до суду із відповідною заявою, а тим більше відкривати виконавче провадження зі спливом 3 місяців після дати його відкриття.
Кодекс збільшує час на оскарження правочинів, вчинених боржником до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, до 3 років, за наявності відповідних підстав передбачених у ст.42. Додатково ця стаття надає право на оскарження таких правочинів не лише арбітражному керуючому та конкурсному кредитору, а й іншим категоріям кредиторів, оскільки в ній вживається термін «кредитор».
Згідно із Законом про банкрутство, час на оскарження таких правочинів становить 1 рік. Оскаржувати такі правочини, окрім арбітражного керуючого, може лише конкурсний кредитор.
Таким чином, безспірність все-таки присутня, проте вона не конкретизована в оформленні будь-яким документом. Це може бути як визнана боржником претензія, в якій він погодився, що винен кредитору, скажімо, 100 грн, так і рішення суду, яке набрало законної сили, проте розмір заборгованості за ним вже значення не має.
У Кодексі змінено підхід щодо заявлення кредиторами їхніх грошових вимог до боржника. Строк заявлення залишився незмінним — 30 календарних днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Проте, якщо кредитор «запізнився» із поданням заяви, то єдиним наслідком для нього буде відсутня можливість голосу на зборах та комітеті кредиторів (ч.4 ст.45 Кодексу). У решті випадків його вимоги визнаватимуться конкурсними та потраплятимуть до 4 черги реєстру вимог кредиторів.
Наступним важливим нововведенням є встановлення строку процедури розпорядження майном на рівні до 170 календарних днів (ч.2 ст.44 Кодексу), сплив якого пов’язаний із припиненням мораторію на задоволення вимог забезпечених кредиторів. Після спливу цього часу та у разі відсутності судового рішення про перехід до іншої судової процедури (санація чи ліквідація) забезпечені кредитори зможуть задовольняти свої грошові вимоги за рахунок предмету застав.
Аналогічно положенням про санацію боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство, Кодекс не встановлює й обмежень щодо строків для санації у межах самої справи. Проте у плані санації має бути визначений строк відновлення платоспроможності боржника, дотримання якого, очевидно, контролюватиме не лише сам суд, а й кредитори. Не зайвим буде зазначити про те, що справи, які перебуватимуть на стадії розгляду у процедурі санації, з моменту набуття чинності Кодексом ще розглядатимуть за правилами Закону про банкрутство.
Надзвичайно важлива новація Кодексу стосується ліквідаційної процедури.
У Кодексі немає аналогу ст.95 Закону про банкрутство. Починаючи з 21.10.2019 р. початок процедури банкрутства боржника з ліквідаційної процедури стане неможливим.
Норма ст.95 Закону про банкрутство ще до 21.10.2019 р. дозволятиме переходити із загальної процедури ліквідації, яка розпочинається відповідно до норм Цивільного кодексу України, відразу до ліквідаційної процедури у банкрутстві — так звана спрощена ліквідаційна процедура.
Ноложення ч.6 ст.34 Кодексу щодо солідарної відповідальності керівника боржника за незадоволення вимог кредиторів стосується всього провадження у справі.
У ч.5 ст.41 та ч.6 ст.95 Закону про банкрутство встановлено відповідно як субсидіарну, так і солідарну відповідальності, у тому числі, керівника боржника. Проте Закон згадує про їх застосування тільки на стадії ліквідаційної процедури.
Інакше врегулював Кодекс процедуру продажу майна боржника у справі про банкрутство. Такий продаж має здійснюватися винятково в електронній торговій системі, порядок функціонування якої має бути затверджено Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч.1 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу, положення, що визначають створення електронної торгової системи та авторизації електронних майданчиків, мають бути введені в дію через три місяці з дня набрання чинності Кодексом, тобто вже з 21.07.2019 р. Головне, щоб Кабінет Міністрів до цього часу такий порядок затвердив.Маємо звернути увагу на положення щодо встановлення солідарної відповідальності керівника боржника за незадоволення вимог кредиторів.
Підсумовуючи наведені зміни, неважко помітити, що Кодекс полегшує кредиторам доступ до відкриття справи про банкрутство боржника, розширює їхні повноваження за контролем самої процедури, збільшує їх вплив на арбітражного керуючого, зменшує можливість боржника пришвидшити свою «самоліквідацію» тощо. Таким чином, Кодекс порівняно із Законом про банкрутство є більш кредитороорієнтованим, таким, що має спонукати боржника до більш дисциплінованих розрахунків за його зобов’язаннями. З іншого боку, Кодекс здорожчує початок процедури банкрутства юридичної особи як для кредитора, так і для боржника, що є хорошим запобіжником для ініціювання безпідставних банкрутств.
Процедура банкрутства фізичних осіб.
На особливу увагу у Кодексі заслуговує процедура банкрутства фізичних осіб (книга IV Кодексу). Про зазначений інститут банкрутства багато говорилося до прийняття Кодексу, адже Закон про банкрутство регулює тільки банкрутство фізичних осіб — підприємців.
Заяву про відкриття провадження справи про банкрутство фізичної особи може подати лише ця фізична особа — боржник (ч.1 ст.115 Кодексу) та тільки за наявності таких підстав (ч.2 ст.115 Кодексу):
— розмір прострочених зобов’язань боржника перед кредитором (кредиторами) становить не менше 30 розмірів МЗП;
— боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 % місячних платежів за кожним із кредитних та інших зобов’язань упродовж двох місяців;
— виконавець виніс постанову про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення;
— існує загроза неплатоспроможності боржника — фізичної особи.
Справа про банкрутство фізичної особи починається з процедури реструктуризації її боргів. З дня відкриття цієї процедури розпочинається перебіг 3-місячного строку, до спливу якого арбітражний керуючий має подати до суду план реструктуризації. Якщо цього не відбудеться, то суд має право визнати фізичну особу банкрутом або закрити провадження у справі. У свою чергу, якщо такий план не буде подано протягом 120 денного строку, то скасовується мораторій на задоволення вимог забезпечених кредиторів (аналогічно спливу 170-денного строку для юридичних осіб), і суд вже в обов’язковому порядку визнає таку фізичну особу банкрутом.
З моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів (за своїми наслідками аналогічний до мораторію для юридичних осіб) строком на 120 днів: відбувається фіксація боргів боржника та не нараховуються штрафні санкції на них.
Реєстр вимог кредиторів фізичної особи, який складається з трьох черг, має певні особливості. Черговість задоволення вимог кредиторів фізичної особи наступна:
1 черга - аліменти, шкода здоров’ю іншої особи та пенсійне (соціальне) страхування
2 черга - податки та розрахунки з іншими кредиторами
3 черга - неустойка (штраф, пеня), що внесені до реєстру вимог кредиторів
— протягом 5 років після визнання фізичної особи банкрутом не може бути відкрито провадження у справі про її неплатоспроможність;Якщо ж план реструктуризації вдасться виконати успішно, то суд закриває провадження у справі зі звільненням фізичної особи від боргів, якщо ні — переходить до процедури погашення її боргів. Ця процедура може мати два наслідки: погашення всіх кредиторських вимог або відсутність такого погашення. У першому випадку фізична особа, аналогічно до ситуації з виконанням плану реструктуризації, звільняється від боргів без настання несприятливих наслідків. У другому настають такі несприятливі наслідки:
— протягом 5 років така особа зобов’язана перед укладенням договорів позики, кредитних договорів, договорів поруки чи договорів застави письмово повідомляти про факт своєї неплатоспроможності інші сторони таких договорів;
— протягом 3 років така особа не може вважатися такою, що має бездоганну ділову репутацію.
Останнє, на що варто звернути увагу в регулюванні банкрутства фізичних осіб, — це реструктуризація заборгованості фізичної особи, що виникла з іпотечного кредиту в іноземній валюті.
По-перше, в ч.2 прикінцевих та перехідних положень Кодексу встановлено, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через один рік з дня введення в дію Кодексу, тобто з 21.10.2020 р. Отже, боржникам надається рік на врегулювання зазначених питань.
По-друге, в ч.5 прикінцевих та перехідних положень Кодексу визначено механізм такої реструктуризації, основними елементами якого є:
— з моменту набуття Кодексом чинності боржники за іпотечними валютними кредитами, за рахунок яких придбано житло, що є єдиним місцем проживання їх сім’ї, мають 5 років, протягом яких вони мають можливість реструктуризувати зазначену заборгованість;
— склад і розмір грошових вимог забезпеченого кредитора буде зафіксовано в національній валюті за курсом НБУ, встановленим на дату відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи (до розміру вимог такого забезпеченого кредитора не включаються штрафні санкції та пеня);
— вимоги забезпеченого кредитора боржник має погасити у розмірі ринкової вартості квартири або житлового будинку, що забезпечує вимоги такого кредитора. Таку вартість має встановити оцінювач, якого визначає кредитор. Залишок заборгованості такого кредитора підлягає прощенню (списанню);
— якщо боржник до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність частково погасив кредит, розмір вимог забезпеченого кредитора зменшується пропорційно до частини кредиту, погашеної боржником.
Важко переоцінити важливість наведених норм Кодексу для фізичних осіб. Крім того, що ці норми надають можливість позбутися суто побутових проблем з іпотечними кредитами у законний спосіб (принаймні забезпечують її), вони дозволяють фізичним особам законно очищатися від боргів. Можливо, це зробить їх сміливішими щодо відкриття власного бізнесу, що своєю чергою позитивно позначатиметься на діловій активності громадян, яка є такою необхідною для будь-якої держави.
Виноси:
Справа про банкрутство відкриватиметься стосовно фізичної особи.
Процедура санації не обмежена в часі.
Витрати ініціаторів справи про банкрутство значно зростуть.
Час на оскарження правочинів боржника збільшено з 1 до 3 років.
Справа про банкрутство відкривається лише за заявою боржника.
Автор: Богдан Дутковський, радник OSTIN Law Firm
Джерело: журнал "Довідник економіста", №6 (2019)