За правової підтримки Юридичної фірми «ОСТІН» було залишено в силі Рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 у справі № 916/3146/17, шляхом винесення Постанови Великої Палати Верховного Суду (ВП ВС) від 03.11.2020.

            Постановою ВП ВС відмовлено ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) у задоволенні позову до ТОВ «Україна» (інтереси якого представляла ЮФ «ОСТІН») про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів. Такими нікчемними правочинами ПАТ «ІМЕКСБАНК» вважав договори, якими було внесено зміни та розірвано попередні забезпечувальні (іпотечні) договори, якими ТОВ «Україна» як майновим поручителем, забезпечувалося виконання грошових зобов’язань іншого позичальника перед банком. Підставою для твердження про нікчемність таких договорів зі сторони банку було те, що внесення змін та розірвання цих забезпечувальних (іпотечних) договорів було здійснено протягом одного року до введення ФГВФО тимчасової адміністрації до ПАТ «ІМЕКСБАНК».

            Водночас, після зміни та розірвання забезпечувальних (іпотечних) договорів майнового поручителя ТОВ «Україна», в забезпечення виконання грошових зобов’язань іншого позичальника, банку було передано в заставу інший об’єкт – нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець», іншого майнового поручителя – ПрАТ «ФК «Чорноморець». Таким чином, позиція ТОВ «Україна» полягала у тому, що договори про внесення змін та розірвання попередніх забезпечувальних (іпотечних) договорів не є нікчемними, оскільки банк отримав інше забезпечення іншого майнового поручителя. Додатково ПАТ «ІМЕКСБАНК» звернув стягнення на новий об’єкт застави (іпотеки) – нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець», у зв’язку з чим Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року та Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у справі № 916/1387/15-г було визнано таким, що не підлягає виконанню наказ господарського суду про стягнення грошового зобов’язання з іншого позичальника.

            ВП ВС, відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку про визнання нікчемними договорів, якими вносилися зміни, розривалися забезпечувальні (іпотечні) договори ТОВ «Україна», вказала на те, що банк звернувся до суду з цими позовними вимогами за відсутності його порушеного права. Зокрема, основним аргументом рішення ВП ВС є те, що ухвала і постанова про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, є судовими рішеннями, якими остаточно вирішено по суті спір між банком і позичальником. З посиланням на ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку» (яка передбачає, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору) ВП ВС констатувала, що вирішення основного спору про припинення основного зобов’язання по суті, припиняє і всі похідні зобов’язання (у тому числі іпотеки).

            Цінність даної Постанови ВП ВС полягає, зокрема, у тому, що у ній визнано рішення суду, яким визнається наказ таким, що не підлягає виконанню, судовим рішенням, яким вирішується спір по суті, що було одним з ключових аргументів ТОВ «Україна», а не лише судовим рішенням прийнятим виключно з процесуальних питань, на чому, у тому числі, наполягав ПАТ «ІМЕКСБАНК».

Автор: Богдан Дутковський, радник OSTIN Law Firm