ОСКАРЖЕННЯ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ПІДОЗРУ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ.

У статті 303 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України визначено рішення, дії або бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, і особи, які мають право на оскарження таких рішень.

Однак Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (Закон № 2147-VIII) вніс зміни в КПК України, в тому числі доповнивши частину 1 статті 303 пунктом 10 . У поточній редакції на етапі досудового розслідування  повідомлення слідчого, прокурора про підозру може бути оскаржене після закінчення одного місяця з дня повідомлення особи про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особи про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду з обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником.

Безпідставно підозрюваним хотілося б зітхнути з полегшенням, але тут не все так просто ...

Полегшення не для всіх

У той же час пунктом 4 параграфа 2 прикінцевих положень Закону № 2147-VIII передбачено, що норми підпункту 23 пункту 7 частини 1 розділу 4 починають діяти через три місяці після його вступу в силу, не мають зворотної дії в часі і застосовуються до справ, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЕРДР) після початку дії цих змін. Ця норма вступила в законну силу з 15 березня 2018 року, відповідно, може бути застосована тільки для кримінальних правопорушень, відомості про яких внесені до ЕРДР після цієї дати.

Встановивши такі обмеження, законодавець, на мою думку, допустив дисбаланс відносин, порушивши тим самим незаперечні права і норми прямої дії, гарантовані Конституцією України:

- громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (стаття 24);

- права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55);

- закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (стаття 58);

- конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (стаття 64).

Порушуючи Конституцію?

Статтею 24 Конституції України чітко визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Частиною 2 цієї статті передбачено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В обмеженнях, передбачених пунктом 4 частини 2 прикінцевих положень Закону № 2147-VIII, щодо можливості їх застосування до справ, відомості щодо яких внесені до ЕРДР після 15 березня 2018 року, в розрізі статті 24 Конституції України, простежується дискримінація в непрямій формі.

На законодавчому рівні поняття «дискримінація» визначено як ситуація, коли особа та / або група осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є і можуть бути дійсними або передбачуваними, відчуває обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, окрім випадків, коли так е обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними і необхідними.

А непряма дискримінація - це ситуація, при якій в результаті реалізації або застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог або практики для особи і / або групи осіб за певними ознаками виникають менш сприятливі умови чи положення в порівнянні з іншими особами та / або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація або застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними і необхідними.

У той же час законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак забезпечення рівності прав і свобод осіб та / або групи осіб, забезпечення рівності перед законом осіб та / або групи осіб, повагу до гідності кожної людини, забезпечення рівних можливостей осіб і / або групи осіб.

Визначивши на законодавчому рівні вищевказані обмеження, законодавець свідомо допустив прояв непрямої дискримінації по відношенню до осіб, які мають статус підозрюваних в кримінальному процесі та отримали його у кримінальних провадженнях, відкритих до 15 березня 2018 року, тим самим порушивши норму статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція).

На мій погляд, непряма дискримінація виявляється в менш сприятливих умовах і положенні в порівнянні з іншими підозрюваним, в кримінальних процесах, розпочатих після 15 березня 2018 року, адже таким особам надано право і можливість довести свою невинність вже на стадії досудового розслідування перед незалежним судом, який дотримується принципів кримінального провадження, визначених статтею 7 КПК України.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Абзац 2 цієї статті гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Встановивши обмеження, законодавець порушив права підозрюваних, щодо яких кримінальні процеси розпочаті до 15 березня 2018 року, - це право на справедливий суд (стаття 6 Конвенції) та право на ефективний спосіб правового захисту (стаття 13 Конвенції). Таким чином, вже на стадії досудового розслідування нівелюється право довести необгрунтованість будь-якого висунутого проти такої особи кримінального обвинувачення, а слідству надається можливість і в подальшому (після 15 березня 2018 роки) необґрунтовано довго тримати особу в статусі підозрюваного.

Стаття 58 Конституції України визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, і право на оскарження підозри не може бути винятком.

Порушуючи Кодекс

Крім порушення норм Конституції застосування підпункту 23 пункту 7 частини 1 розділу 4 Закону № 2147-VIII суперечить нормам самого КПК України. Відповідно до частини 1 статті 5 КПК України, процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається відповідно до положень цього Кодексу, що діють на момент початку виконання такої дії або прийняття рішення. Отже, гарантується не тільки принцип незастосування зворотної сили більш суворого закону, але і принцип зворотної дії більш м'якого закону.

Крім того, закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу. Оскільки кодекс має однакову юридичну силу з законом, пункт 4 параграфа 2 Закону № 2147-VIII щодо дії підпункту 23 пункту 7 частини 1 розділу 4 до порушень, відомості про які внесені до ЕРДР до 15 березня 2018 року, застосовуватися не може.

З огляду на вищевикладене, слід зазначити, що внесені пунктом 4 параграфа 2 прикінцевих положень Закону № 2147-VIII обмеження є протиправними і можуть бути визнані неконституційними. Питання неконституційності даного положення має право розглянути виключно Конституційний Суд України.

Як «достукатися» до КСУ

Відповідно до статті 50 Закону України «Про Конституційний Суд України» формами звернення до Суду є конституційне подання, конституційне звернення, конституційна скарга. Найбільш можливим способом «достукатися» до Конституційного Суду вважаю конституційну скаргу, оскільки кожен може бути суб'єктом права поводження з нею.

До того ж Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, як суб'єкта права на конституційне подання, обмеження прав підозрюваних «не зацікавило». Тому, як то кажуть, «хочеш вирішити проблему - виріши її сам».

Автор: Євген Яценко, адвокат OSTIN Law Firm

Джерело: Юридична практика, http://pravo.ua/article.php?id=100117824

logo