Банкрутство державних підприємств, напевно, є більш важливою юридичною площиною, аніж банкрутство «простих» юридичних осіб, адже державні підприємства, як правило, відповідають за формування певних секторів економіки, а тому просто «обанкрутити» якесь із них, може бути просто небезпечно для самої ж економіки. Саме тому, як мінімум Кодекс про банкрутство встановлює особливості здійснення відповідних банкрутних процедур по відношенню до них, наряду з іншими законами.
Відкриття провадження у справі про банкрутство державного підприємства
Якщо проаналізувати ст.96 Кодексу про банкрутство, можна дійти висновку, що вона встановлює саме особливості відкриття провадження у справі про банкрутство державного підприємства (далі – ДП), однак не визначає умов, за яких така справа буде відкрита. Оскільки таких умов у «спеціальній» статті не визначено, то відповідно, таке провадження стосовно ДП відкривається на загальних умовах, точніше, на тих самих підставах, що і банкрутство «звичайних» підприємств. Ці загальні умови відкриття провадження у справі про банкрутство містяться у ч.6 ст.39 Кодексу про банкрутство, яка встановлює випадок відмови господарським судом у такому відкритті за наступних умов
- вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження;
- вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду.
Оскільки ця норма не містить сполучника «та», то приходимо до висновку, що суд відмовить у відкритті такого провадження щодо ДП за наявності хоча б однієї з вищезазначених умов.
Аналізуючи ці дві умови в їх сукупності слід зазначити, що вони не будуть існувати у таких випадках:
- буде відсутнє «безспірне» рішення суду; тобто таке, яке набуде законної сили, про стягнення з ДП суми боргу у будь-якому розмірі (оскільки Кодекс про банкрутство не встановлює мінімального грошового розміру такої безспірної суми, на відміну від Закону про банкрутство);
- ДП, навіть при існуванні «безспірного» рішення суду та поданої ініціюючим кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, все-таки погасить «безспірну» заборгованість до підготовчого засідання суду – засідання, яке визначатиме чи порушить суд, власне, саме банкрутство ДП.
Проте, якщо зазначеного уникнути не вдасться та суд відкриє провадження у справі, останнє вже рухатиметься за певними особливостями.
Прикладом відкриття провадження у справі про банкрутство ДП відповідно до норм Кодексу про банкрутство є Ухвала Господарського суду Херсонської області від 24.01.2020 у справі № 923/1065/19, у якій суд встановлював відповідну безспірність без прив’язки до певної мінімальної суми цієї безспірності.
Особливості банкрутства ДП
Починаючи розгляд особливостей банкрутства ДП, слід зауважити критерій за яким відповідне підприємство підпадатиме під регулювання ст.96 Кодексу про банкрутство. Ним є повна належність підприємства до державної власності або володіння державою у підприємстві не менше 50 % + 1 його статутного капіталу (ч.1 ст.96 Кодексу про банкрутство).
Тож, визначивши, що підприємство стосовно якого суд відкриває провадження у справі про банкрутство є ДП, далі слід проаналізувати судові процедури банкрутства можливі до застосування щодо нього.
Процедура розпорядження майном
Це перша судова процедура банкрутства, яка вводиться строком до 170 календарних днів. Основною її метою є виявлення арбітражним керуючим (розпорядником майна) наявного у ДП майна, його інвентаризація, у тому числі інвентаризація кредиторської та дебіторської заборгованостей, збереження майна (усунення умов його втрати ДП), а саме головне: розгляд кредиторських вимог ДП, формування їх у реєстр вимог кредиторів та подання його господарському суду на затвердження.
Порука, як засіб запобігання банкрутству
Звичайно, завершивши процедуру розпорядження майном, ДП, теоретично, може розрахуватися з усіма конкурсними грошовими вимогами, що стане підставою закрити провадження у справі (п.4 ч.1 ст.90 Кодексу про банкрутство). Передумовою цьому може бути застосування передбаченої у ч.5 ст.96 Кодексу про банкрутство поруки. Знову ж таки, остання не розкриває суть її застосування, але можна звернутися до норм вже не чинного Закону про банкрутство, який це питання врегульовував детальніше. Так, відповідно до ч.5 ст.96 Закону про банкрутство з метою запобігання банкрутству та піприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 %, могла застосовуватися порука у порядку, визначеному частинами 9 – 13 ст.85 Закону про банкрутство. Останні у взаємозв’язку зі ст.96 Закону про банкрутство врегульовували, що за зобов’язаннями ДП-ва, могла бути надана порука Кабміном, Радою міністрів АРК або органами місцевого самоврядування (в особі їх уповноважених органів), яка полягала у обов’язку такого поручителя відповідати за виконання боржником усіх його грошових зобов’язань перед кредиторами. Оформлялася вона шляхом укладення договору поруки, який подавався до господарського суду та, у якому зазначалося передбачення у відповідному бюджеті фінансування на погашення грошових зобов’язань відповідного ДП. Якщо боржник – ДП допускало порушення виконання грошових вимог кредиторів у банкрутстві, останні могли пред’являти свої вимоги до поручителів.
Повертаючись до поруки щодо грошових зобов’язань ДП за Кодексом про банкрутство, видно, що останній не деталізує її застосування настільки, наскільки це було здійснено Законом про банкрутство, а тому можна вважати, що поручителем боржника – ДП можуть бути не лише Кабмін, Рада міністрів АРК або органи місцевого самоврядування (в особі їх уповноважених органів), але й будь-які інші юридичні/фізичні особи на підставі норм Цивільного кодексу України, які регулюють поруку (статті 553 – 559 Цивільного кодексу України), оскільки, все це не заборонено законодавством.
Проте, розрахунок з усіма конкурсними вимогами є найоптимістичнішим варіантом розвитку сценарію, який за переважної більшості умов не реалізовується. А тому, за результатом завершення цієї процедури, за логікою Кодексу про банкрутство, стосовно юридичної особи повинна вводитися або процедура санації, або процедура ліквідації, однак, у випадку з ДП не все так просто.
Подальші кроки руху справи про банкрутство ДП
Для того, щоб розглянути можливий подальший рух справи про банкрутство ДП (після завершення процедури розпорядження майном), слід порівняти нормативне регулювання цього питання, яке діяло за часів Закону про банкрутство та, яке діє сьогодні за Кодексом про банкрутство.
Так, ключовим моментом регулювання застосування до ДП подальших процедур банкрутства (санації та ліквідації), була ч.4 ст.96 Закону про банкрутство, яка встановлювала, що процедури санації та ліквідації могли бути застосовані лише до тих ДП, які підлягали приватизації, а точніше, до ДП, які не підлягали приватизації, після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об’єктів. Для визначення переліку таких ДП існував Закон України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07.07.1999 № 847-XIV.
Тож, у випадку, якщо за результатом завершення процедури розпорядження майном ДП, яке не підлягало приватизації, не відбувалось повного погашення вимог конкурсних кредиторів, можливі були наступні варіанти розвитку ситуації:
а) укладення мирової угоди між комітетом кредиторів та ДП, що було підставою закриття провадження у справі про банкрутство (п.5 ч.1 ст.83 Закону про банкрутство);
б) просто закриття провадження у справі про банкрутство такого ДП (незалежно від факту не укладення мирової угоди та неможливості через законодавчу заборону переходити до процедур санації та ліквідації), що суди, як правило, обгрунтовували п.12 ч.1 ст.83 Закону про банкрутство.
Підтверджені такі висновки, зокрема:
- у Дайджесті судової практики Касаційного господарського суду Верховного суду у справах про банкрутство (Рішення, внесені до ЄДРСР за період з 18.06.2019 по 15.07.2019 – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/dajdzhest_18_06_15__07_2019.pdf?fbclid=IwAR2fi0x283x43hsAqVAqj7xznbCGi9J9dWKI71Ixkj2VRqfYlHEbWI6diPI) – «Вимога Закону про банкрутство щодо закриття провадження у справі про банкрутство, порушеного за заявою ініціюючого кредитора до боржника, яким є державне підприємство і щодо якого прийнято рішення про приватизацію, є імперативною»
та
- у Дайджесті судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного суду (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/Dajdzhest_KGS_VS_2019.pdf) – «Законодавець застосував заборону щодо здійснення подальшого провадження у справі про банкрутство в частині санації чи ліквідації, якщо державне підприємство – боржник не виключено з переліку об’єктів, що не підлягають приватизації».
Така ситуація діяла до моменту набуття чинності Кодексом про банкрутство, який вищезазначених особливостей вже не містив, а тому напрошувалися висновки про те, що відкривався шлях для застосування процедур санації та ліквідації до всіх видів ДП, але тут у ситуацію втрутився Закон № 145, який набув чинності 20.10.2019 року.
По-суті, саме Закон № 145 на сьогодні і встановлює особливості банкрутства ДП, а не ст.96 Кодексу про банкрутство, і містяться ці особливості у ч.2 р. ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону.
Вплив норм Закону № 145 на процедуру банкрутства ДП
Відповідно до ч.2 р. ІІІ Закону № 145 у справах про банкрутство ДП, у тому числі казенних або акціонерних товариств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 %, не застосовуються процедура санації, крім тих, що задіяні у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні оборонного озброєння та військової техніки, та судова процедура ліквідації, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника протягом 3-ьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Тож висновки з набуттям чинності Законом № 145 напрошуються наступні:
- скасовано Закон України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» – тепер немає значення включення ДП до відповідного списку для застосування санації чи ліквідації;
- застосування процедури санації можливе лише до «оборонних» ДП, у свою чергу, до них неможливе застосування ліквідаційної процедури банкрутства;
- застосування ліквідаційної процедури до будь-яких ДП є неможливим.
На останньому висновку слід зупинитися детальніше через складність формулювання законодавчої умови його застосування. Так, у Законі № 145 мова йде про виняток щодо застосування ліквідаційної процедури: «крім ДП, які ліквідуються за рішенням власника протягом 3-ьох років з дня набрання чинності Законом № 145». Проте, у Кодексі про банкрутство (набув чинності за 2 дні до набуття чинності Законом № 145) є відсутній аналог ст.95 Закону про банкрутство, який передбачав банкрутство юридичної особи (у т.ч. ДП) за рішенням власника, а тому є незрозумілим чому про це говориться у Законі № 145.
Адже, якщо мова йде про банкрутство за рішенням власника протягом 3-ьох років з дня набрання чинності законом, то таке банкрутство, у свою чергу, є неможливим на підставі того нормативно-правового акту (Кодексу про банкрутство), який:
- набув чинності пізніше;
- не містить у собі передбаченої процедури (банкрутство за рішенням власника).
От і виходить, що з огляду на цю особливість ліквідаційна процедура будь-якого ДП з моменту набуття чинності Кодексу про банкрутство є неможливою.
Тепер повернемося до застосування санації.
Відразу треба виокремити відмінність регулювання банкрутства казенних підприємств (100 % державна власність) Кодексом про банкрутство та Законом № 145.
Так, у ч.4 ст.2 Кодексу про банкрутство встановлено, що його положення не застосовуються до юридичних осіб – казенних підприємств, у той час, як Закон № 145 дозволяє застосування до них процедури санації, за умови, як вище аналізувалося, що таке казенне підприємство є «оборонним». Проте, виникає логічне запитання, яким чином казенне підприємство може дійти до процедури санації, якщо за Кодексом про банкрутство, саме відкриття справи (тобто запровадження процедури розпорядження майном, яке є передумовою до тієї ж санації) стосовно нього є неможливим? Очевидно, у цій ситуації законодавець не особливо узгоджував дію цих двох законодавчих актів.
Якщо ж, все-таки, «оборонному» ДП вдасться добратися до процедури санації, то остання здійснюватиметься зі своїми особливостями.
Особливості санації
- нерухоме майно таких ДП може бути відчужене лише у випадках, передбачених планом санації, погодженим з органом (суб’єктом), уповноваженим управляти державним майном, тобто Фондом державного майна України (абз.2 ч.2 Розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 145, ч.11 ст.96 Кодексу про банкрутство);
- початкова ціна майна, майнових прав таких ДП визначається відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (ч.12 ст.96 Кодексу про банкрутство).
- Продаж майна таких ДП здійснюватиметься за правилами Розділу V Кодексу про банкрутство – за правилами встановленими для всіх інших юридичних осіб, тобто, на аукціоні – адже іншого ні Кодексом про банкрутство, ні Законом № 145 не передбачено, а Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку організації проведення аукціонів у провадженні у справах про банкрутство та вимог до їх організаторів стосовно майна державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п’ятдесят відсотків» від 01.10.2012 № 1446/5 втратив чинність у зв’язку з прийняттям Наказу Міністерства юстиції України «Про визнання такими , що втратили чинність, деяких наказів Міністерства юстиції України у зв’язку з прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства» від 10.07.2019 № 2108/5.
Дія процедури банкрутства минулих днів: що говорить судова практика
Звернемо увагу на кілька судових рішень, якими вирішені відкриті ще за часів дії Закону про банкрутство справи про банкрутство ДП.
Перше, Ухвала Господарського суду Чернівецької області від 28.01.2020 у справі № 926/1274-б/19, якою провадження у справі (яка була відкрита за часу дії норм Закону про банкрутство) про банкрутство ДП було закрито на підставі п.7 ч.1 ст.90 Кодексу про банкрутство (справа не підлягає розгляду в господарських судах України), незважаючи на поданий до суду кредиторами та розпорядником майна план санації.
Друге, Ухвала Господарського суду Херсонської області від 14.01.2020 у справі № 5/195-Б-05, якою провадження у справі (яка була відкрита за часу дії норм Закону про банкрутство) про банкрутство ДП було закрито, знову ж таки, на підставі ст.90 Кодексу про банкрутство, у зв’язку з тим, що строк запровадження процедури розпорядження майном давно сплинув, а застосування, зокрема, ліквідаційної процедури до ДП за нормами Кодексу про банкрутство не передбачено, про що прямо зазначено в цій ухвалі.
Зазначені судові рішення є яскравим прикладом дії процедури банкрутства ДП за новими правилами.
Таким чином, з моменту набуття чинності Кодексом про банкрутство та одночасно Законом № 145, процедури банкрутства ДП стали більш дискримінованими у їх застосуванні судами. Адже на зміну забороні вводити процедури санації та ліквідації щодо ДП, які були у переліку заборонених до приватизації, що дозволяло вводити ці процедури стосовно іншого, ширшого кола ДП за час дії Закону про банкрутство, з’явилася, по-суті, тотальна заборона на процедуру санації ДП (крім «оборонних») та їхню ліквідаційну процедуру. Остання в силу нелогічності формулювання норми ч.2 Розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 145, стала неможливою до застосування.
Автор: Богдан Дутковський, радник OSTIN Law Firm
Джерело: газета "Все про бухгалтерський облік" (#24)