Банкрутство страхових компаній є однією зі специфічних процедур банкрутства юридичних осіб передбачених р. VII «Особливості провадження у справах про банкрутство окремих категорій боржників» Кодексу про банкрутство. Було воно таким за часів дії Закону про банкрутство, залишається таким і на сьогодні. Як відбувається процедура банкрутства страховиків ми зараз розповімо.
Передумови відкриття справи про банкрутство
Страхова компанія (далі — СК), будучи юрособою – страховиком, не застрахована від ризику стати неплатоспроможною та постати перед загрозою банкрутства. Як вказує ч.2 ст.92 Кодексу про банкрутство, заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство страховика може подати до господарського суду боржник, кредитор або інший уповноважений на це орган.
Причина подання боржником – СК такої заяви, є бажання захиститися від проблем у платоспроможності мораторієм на задоволення вимог кредиторів, який госпсуд вводить одночасно з відкриттям справи. Звичайно, як правило, такий боржник-заявник розраховує відновити свою платоспроможність та планує продовжувати займатися страховою діяльністю, хоча, у більшості випадків так не відбувається.
Причиною подання такої заяви кредитором, іншим уповноваженим на це органом, є, свого роду, спонукання СК розрахуватися по її грошових зобов’язаннях. Адже, відкриття справи про банкрутство стосовно СК може призвести до втрати її власниками контролю над нею, що не завжди відповідає їх інтересам.
Кредитор, подаючи таку заяву, вже повинен мати у своєму розпорядженні докази безспірності його грошових вимог до СК. Одним з них може виступати рішення суду про стягнення будь-якого розміру заборгованості з боржника, яке набуло законної сили. Висновок про це можна зробити з ч.6 ст.39 Кодексу про банкрутство, відповідно до якої госпсуд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо, зокрема, вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження. Тож щоб такого свідчення спору про право не було, рішення суду має набути законної сили, що свідчитиме про безспірність стягнення визначеної у ньому грошової суми.
Розмір стягнутої безспірної суми заборгованості для відкриття справи про банкрутство значення не має. Кодекс про банкрутство її не встановлює, на відміну від Закону про банкрутство, який визначав її на рівні не менше 300 (трьохсот) розмірів мінімальних зарплат на початок року.
Тобто, заяві про відкриття справи про банкрутство страховика передують активні дії кредитора спрямовані на стягнення заборгованості, що вже готують такого боржника до можливого кроку щодо відкриття справи про банкрутство щодо нього.
Приклади відкриття справ про банкрутство СК ми навели у додатку до цього номера на сайті dodatok.vobu.ua.
Всі зазначені вище умови відкриття справи про банкрутство СК є характерними і для «звичайних» юросіб, єдине, що у СК є певна специфіка кредиторів (фізичних та юридичних осіб), кредиторські вимоги яких, у переважній більшості випадків, виникають за наслідком виникнення страхового випадку, а також те, що кредитором СК може бути, зокрема, й МТСБУ.
Хід процедури банкрутства СК
Господарський суд, відкривши провадження у справі про банкрутство СК, проводить її так само, як і процедуру банкрутства «звичайної» юрособи, із застосуванням процедур розпорядження майном, санації та ліквідації.
Почавши процедуру банкрутства шляхом введення процедури розпорядження майном строком не більше 170 днів (ч.2 ст.44 Кодексу про банкрутство), господарський суд:
- в силу ч.1 ст.92 Кодексу про банкрутство визнає Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі – Нацкомфінпослуг) учасником провадження у справі – в силу ст.ст.35-38 Закону про страхування остання є уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю;
- в силу тієї ж ч.1 ст.92 Кодексу про банкрутство призначає розпорядника майна, яким має бути арбітражний керуючий, який склав іспит за програмою підготовки арбітражних керуючих у справах про банкрутство страхових організацій, шляхом здійснення автоматизованого відбору за процедурою передбаченою ст.28 Кодексу про банкрутство;
- вводить мораторій на задоволення вимог кредиторів та визначає строк кредиторам на заявлення їхніх грошових вимог до боржника – 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Після цього, розпорядник майна формує реєстр кредиторів, проводить інвентаризацію майна СК та у кінцевому результаті повинен, зібравши збори кредиторів та сформувавши комітет кредиторів, подати госпсуду пропозиції про перехід або до процедури санації, або до ліквідації (такі пропозиції оформлюють рішенням зборів кредиторів). Всі зазначені дії нічим не відрізняються від ходу процедури банкрутства «звичайної» юрособи.
Особливості санації СК
У разі введення госпсудом процедури санації СК, остання, окрім загальної процедури її регулювання передбаченої ст.ст.50-57 Кодексу про банкрутство, буде здійснюватися також із застосуванням особливостей передбачених частинами 3-5 ст.92 Кодексу про банкрутство.
Одним з елементів відновлення платоспроможності боржника, у тому числі СК, є відчуження майна боржника як єдиного майнового комплексу (далі – ЄМК) (ст.54 Кодексу про банкрутство).
Відповідно до ст.191 ЦКУ підприємство є ЄМК, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як ЄМК входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство або його частина можуть бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.
Особливістю відчуження ЄМК страховика-боржника, який використовується для здійснення страхової діяльності, є відповідно до ч.4 ст.92 Кодексу про банкрутство те, що його покупцем може бути виключно страхова компанія з обов’язковою умовою передбаченою ч.5 ст.92 Кодексу про банкрутство – перехід до покупця ЄМК – нової СК – всіх прав та обов’язків за договорами страхування, за якими на дату продажу майна страховика страховий випадок не настав. Таке придбання оформлюють через проведення аукціону (ч.4 ст.54 Кодексу про банкрутство). Важливим тут є уточнення щодо вимоги такого відчуження саме щодо того ЄМК, який використовується саме для здійснення страхової діяльності. З іншого боку важко уявити випадок існування у СК такого ЄМК, який би не використовувався для ведення страхової діяльності, а тому, варто прийти до висновку, що у разі відчуження у процедурі санації ЄМК страховика-боржника, у будь-якому випадку покупцем зможе виступати лише такий самий страховик.
Зверніть увагу на положення щодо особливості укладення мирової угоди у процедурі банкрутства страховика, яка була передбачена ч.10 ст.87 Закону про банкрутство та, яка не передбачена нинішнім Кодексом про банкрутство і не є діючою, проте, важливою для врахування.
За тією нормою мирова угода при банкрутстві страховика була можливою для затвердження господарським судом лише після погашення страховиком заборгованості за вимогами кредиторів першої і другої черг, заборгованості за вимогами застрахованих осіб, вигодонабувачів, страхувальників за договорами обов’язкового страхування, а також вимогами, пов’язаними з відшкодуванням сум компенсаційних виплат і витрат у зв’язку із здійсненням компенсаційних виплат за договорами обов’язкового страхування. На сьогодні такої можливості не передбачено, як і, власне, самої процедури укладення мирової угоди за Кодексом про банкрутство, ні на етапі санації, ні на етапі ліквідації. Проте, елементи «попередньої» мирової угоди «перенесені» у нинішню редакцію ст.51 Кодексу про банкрутство у вигляді складових плану санації, якими, зокрема, є відстрочення, розстрочення або прощення боргу чи його частини, виконання зобов’язання боржника третіми особами тощо. Саме на етапі формування плану санації потрібно звернути увагу на ці елементи. Адже, на відміну від Закону про банкрутство, при дії якого мирова угода була можлива до укладення також і в ліквідаційній процедурі, Кодекс про банкрутство вже не допускає таких дій у разі, якщо буде втрачено шанс включити такі умови відновлення платоспроможності до розробленого плану санації.
Якщо ж санаційні заходи не принесуть результати у вигляді розрахунків з кредиторами, господарський суд визнає страховика банкрутом та введе ліквідаційну процедуру.
Особливості ліквідації страховика
Призначення ліквідаційної процедури страховика є таким же, як і у «звичайної» юрособи: реалізація наявних у банкрута-страховика активів та розрахунок з кредиторами, включеними до реєстру вимог кредиторів, вирученими від такого продажу коштами.
Особливості здійснення ліквідаційної процедури страховика-банкрута такі (ст.92 Кодексу про банкрутство):
- всі договори страхування, укладені таким страховиком, за якими страховий випадок не настав до дати прийняття госпсудом постанови про визнання страховика банкрутом, припиняються. Виняток — договори, які перейдуть «під крило» покупця ЄМК страховика-банкрута (ч.3 ст.92 Кодексу про банкрутство);
- ті страхувальники (кредитори — юридичні та фізичні особи), дії договорів страхування яких припиняються через не настання страхового випадку, мають право заявити свої вимоги до страховика-банкрута в порядку ч.4 ст.60 Кодексу про банкрутство у вигляді вимоги з повернення частини виплаченої страховику страхової премії пропорційно до різниці між строком, на який був укладений договір страхування, і строком, протягом якого фактично діяв такий договір страхування;
- ті страхувальники по договорах страхування яких страховий випадок настав, відповідно до ч.8 ст.92 Кодексу про банкрутство також можуть заявити свої кредиторські вимоги до банкрута в порядку ч.4 ст.60 Кодексу про банкрутство. Додатково не слід забувати, що частина таких кредиторів вже повинна бути включена до реєстру вимог кредиторів у процедурі розпорядження майном, адже туди можуть потрапити тільки такі кредитори.
І останньою особливістю ліквідаційної процедури страховика, яка встановлена у ч.9 ст.92 Кодексу про банкрутство, є встановлення порядку задоволення вимог кредиторів за договорами страхування першої черги, який слід розглянути у взаємозв’язку з черговістю задоволення вимог кредиторів, визначену ст.64 Кодексу про банкрутство.
Так, вимоги кредиторів страхової компанії як і «звичайної» юрособи, формують та погашають за правилами ч.1 ст.64 Кодексу про банкрутство. Остання встановлює 6 черг вимог кредиторів, і саме щодо першої з них встановлюється особливість регулювання ч.9 ст.92 Кодексу про банкрутство. Пов’язано це з тим, що до 1-ої черги за ч.1 ст.64 Кодексу про банкрутство віднесені, у тому числі, вимоги кредиторів за договорами страхування, а вже ч.9 ст.92 Кодексу про банкрутство конкретизує їх по відношенню саме до страхової компанії.
Тож вимоги кредиторів СК першої черги повинні погашатися додатково у такому порядку:
- у першу чергу – вимоги за договорами особистого страхування за якими страховий випадок настав до дня прийняття госпсудом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури;
- у другу чергу– вимоги фізосіб за іншими договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття госпсудом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури;
- у третю чергу – вимоги юросіб за іншими договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття госпсудом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури;
- у четверту чергу – вимоги за договорами особистого страхування, за якими страховий випадок не настав до дня прийняття госпсудом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури – та які не були викуплені іншим страховиком у вигляді ЄМК страховика-банкрута;
- у п’яту чергу – вимоги фізосіб за іншими договорами страхування, за якими страховий випадок не настав до дня прийняття госпсудом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури – та які не були викуплені іншим страховиком у вигляді ЄМК страховика-банкрута;
- у шосту чергу – вимоги юросіб за іншими договорами страхування, за якими страховий випадок не настав до дня прийняття госпсудом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури – та які не були викуплені іншим страховиком у вигляді ЄМК страховика-банкрута.
З урахуванням цієї особливості, вимоги інших кредиторів страховика погашають далі в тій же черговості, що і вимоги до «звичайних» юросіб.
Окремі особливості неплатоспроможності СК
Особливість ліквідаційної процедури страховика — можливість кредиторів-страхувальників, які володіють таким статусом в силу Закону № 1961, отримати задоволення їхніх грошових вимог до банкрута-страховика, навіть, після ліквідації останнього.
Тут мова йде про надзвичайно велику кількість потенційних кредиторів – власників транспортних засобів, які відповідно до Закону № 1961 застрахували цивільно-правову відповідальність власників транспортних засобів. Страховики, у яких така цивільно-правова відповідальність застрахована, у будь-якому випадку є членами МТСБУ, адже, за інших умов, не зможуть здійснювати такого виду страхування.
У свою чергу, пп. "ґ" п. 41.1 Закону № 1961 передбачає, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду у разі недостатності коштів та майна страховика – учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов’язань за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Таким чином, власник поліса "автоцивілки", грошові вимоги якого залишилися непогашеними за результатом ліквідаційної процедури банкрутства страховика, має право у будь-який час після такої ліквідації заявити свої вимоги про відповідну виплату страхового відшкодування до МТСБУ. Як приклад можна навести постанову Львівського апеляційного суду від 05.03.2020 у справі № 465/730/18. Нею кредитору-страхувальнику було відмовлено у задоволенні позовної заяви до МТСБУ про стягнення страхового відшкодування у зв’язку з тим, що ще не завершилася процедура ліквідації самого банкрута-СК, а тому неможливо встановити дійсний розмір задоволення грошових вимог такого кредитора до моменту ліквідації страховика як юрособи.
Однак ця ситуація стосується лише страхувальників "автоцивілки" і не має стосунку до інших видів страхування.
Насамкінець варто звернути увагу на сам спосіб створення СК та порядок регулювання її діяльності. Розуміючи їх специфіку можна з легкістю прогнозувати рівень її платоспроможності та потенційну загрозу банкрутства.
При створенні страховика-резидента або збільшенні зареєстрованого статутного капіталу, статутний капітал повинен бути сплачений виключно в грошовій формі (ст.2 Закону про страхування). Дозволяється формування статутного капіталу страховика-резидента цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Нацкомфінпослуг, але не більше 25 % загального розміру статутного капіталу.
Мінімальний розмір статутного капіталу (гарантійного депозиту) страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється у сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, – 10 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України (ст.30 Закону про страхування).
Додатково п.п. 44-60 Ліцензійних умов встановлено ряд вимог до СК, коли ті отримують ліцензію на кожен вид страхування.
Ключові з них:
- страховик зобов’язаний дотримуватися умов забезпечення платоспроможності страховика (п.45 Ліцензійних умов);
- страховик зобов’язаний розробляти та затверджувати правила страхування окремо для кожного виду добровільного страхування, на який він отримує ліцензію, та реєструвати такі правила в Нацкомфінпослуг, а також реєструвати в Нацкомфінпослуг нові редакції правил страхування, зміни та/або доповнення до правил страхування у випадку їх затвердження страховиком (п.49 Ліцензійних умов);
- страховики зобов’язані формувати і вести облік страхових резервів станом на кожен день (п.52 Ліцензійних умов);
- вартість чистих активів страховика, утвореного у формі акціонерного товариства або товариства з додатковою відповідальністю, після закінчення другого та кожного наступного фінансового року з дати внесення інформації про страховика до Держреєстру фінансових установ має бути не меншою зареєстрованого розміру статутного капіталу страховика (п.56 Ліцензійних умов);
- страховики, які мають ліцензію на обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зобов’язані (п.60 Ліцензійних умов):
- бути членами МТСБУ та виконувати свої обов’язки як його члена;
- формувати та вести облік страхового резерву збитків, які виникли, але не заявлені, та страхового резерву коливань збитковості в обов’язковому порядку;
- дотримуватися умов забезпечення платоспроможності страховика, а також на будь-яку дату після отримання ліцензії мати перевищення фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів) над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності не менше ніж на 25 %, але не менше 1 млн. євро за офіційним валютним курсом на дату розрахунку зазначених показників.
Отже, ще з моменту створення СК, її учасники повинні добряче потрусити гаманцем для формування її статутного капіталу, а в процесі здійснення її діяльності, постійно підтримувати платоспроможність страховика. Тож будь-якому контрагенту СК, який завжди може стати потенційним кредитором у процедурі банкрутства страховика, варто перед укладанням договору будь-якого виду страхування просто проаналізувати фінансову звітність страховика, у першу чергу з інформаційних джерел Нацкомфінпослуг. Далі, оформивши страховку, уважно слідкувати за дотриманням страховиком нормативів платоспроможності страхової компанії. Це повинно звести до мінімуму ризики таких страхувальників виявитися серед потенційних кредиторів страховика у його процедурі банкрутства.
ДОДАТКИ ДО КОНСУЛЬТАЦІЇ
Приклади відкриття справ про банкрутство страхових компаній
Як ми й обіцяли в консультації, наводимо приклади справ про банкрутство страховиків:
1. Ухвала Господарського суду Донецької області від 15.05.14 р. у справі № 905/807/14, якою відкрито справу про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія». Це приклад об’єднання вимог кредиторів – страхувальників боржника-страховика, серед яких 22 фізособи. Їх безспірні вимоги підтверджені рішеннями судів про стягнення зі страхової компанії страхових платежів, які остання не виплатила за наслідком настання страхових випадків, а також виконавчими документами про відкриття виконавчого провадження (провадження у справі відкрито у період дії Закону про банкрутство).
Постановою Господарського суду Донецької області від 17.10.17 р. у цій справі ПрАТ «Міська страхова компанія» визнане банкрутом та щодо нього почала здійснюватися ліквідаційна процедура, а Ухвалою цього ж суду від 13.11.18 р. ця страхова компанія ліквідована як юрособа без задоволення грошових вимог кредиторів за наслідком відсутності у банкрута майнових активів.
2. Ухвала Господарського суду міста Києва від 03.12.15 р. у справі № 910/29337/15, якою відкрито справу про банкрутство товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» також за наслідком об’єднання кредиторами їхніх безспірних грошових вимог до боржника (відкрита у період дії Закону про банкрутство). Постановою Господарського суду міста Києва від 06.09.16 р. у цій справі страхова компанія визнана банкрутом, проте, ліквідаційна процедура ще триває.
3. Ухвала Господарського суду міста Києва від 19.09.16 р. у справі № 910/9445/16, якою відкрито провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Українська страхова група «Гарант-Авто».
Зазначена справа цікава тим, що відкрита вона за заявою специфічного кредитора – Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі – МТСБУ), грошові вимоги якого підтверджені рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.15 р. у справі № 910/11359/15. Зазначеним судовим рішенням стягнуто зі страхової компанії на користь МТСБУ страхові виплати останнього відповідно до п.41.2 ст.41 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.04 р. № 1961-IV (далі — Закон № 1961). Зазначені виплати були здійснені МТСБУ замість страховика (ПАТ «Українська страхова група «Гарант-Авто»), який в силу п.49.1 ст.49 Закону № 1961 є його учасником та не здійснив відповідні виплати за шкоду, заподіяну власниками транспортних засобів, які надали відповідним уповноваженим органам інших країн страховий сертифікат «Зелена картка», виданий від імені страховиків – членів МТСБУ.
У свою чергу, Постановою Господарського суду міста Києва від 29.11.17 р. у справі № 910/9445/16 ПАТ «Українська страхова група «Гарант-Авто» визнано банкрутом із введенням ліквідаційної процедури, яка триває і до сьогоднішнього дня.
Автор: Богдан Дутковський, радник OSTIN Law Firm
Джерело: газета "Все про бухгалтерський облік" (#44)