Отже, потерпілий. Хто це?

Відповідно до частини 1 статті 55 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України, потерпілим в кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням заподіяно майнову шкоду.

Законодавець чітко встановлює в частині 2 статті 55 КПК України момент виникнення прав та обов'язків потерпілого (визначені статтями 56, 57 КПК України), яким є подача заяви про скоєння стосовно нього кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Начебто, на перший погляд, все не так складно. Але замість того щоб відстоювати і захищати свої права та інтереси, особі доводиться цей статус ще і доводити, витрачаючи свій час, емоції, а нерідко і засоби.

Довести статус

Визначальним процесуальною дією слідчого / прокурора (особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального злочину) щодо потерпілого стає вручення останньому відповідної пам'ятки про його процесуальні права і обов'язки. Однак що робити, якщо така пам'ятка не вручена, чим часто грішать уповноважені особи правоохоронних органів, не виносячи ніякого процесуального рішення у формі постанови і не здійснюючи ніякої процесуальної дії. Посилаються посадові особи в основному на наявність очевидних і достатніх підстав вважати заяву, повідомлення про кримінальне правопорушення або заяву про залучення до провадження як потерпілого поданням особи, якій не завдано збитків, визначеним в частині 1 статті 55 КПК України. У свою чергу слідчий / прокурор в такому випадку повинен винести мотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим. Але через бажання деяких слідчих «відсікти неугодних потерпілих» постанова про відмову так і не виноситься, а в поєднанні з невручення пам'ятки про права та обов'язки потерпілого, порушуються права та інтереси осіб, часто спотворюючи поняття захисту в принципі і порушуючи всі можливі процесуальні терміни , на що неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (наприклад, у справі 22431/02 «Баглай проти України», остаточне рішення від 8 лютого 2006 року).

Якщо слідство не виносить постанову про відмову у визнанні потерпілим особи (за умови дотримання частини 2 статті 55 КПК України), чи робить воно гірше саме цій особі?

Права та обов’язки

Відповідь - ні, не робить. Права і обов'язки потерпілого виникають в особи саме з моменту подачі заяви про скоєння стосовно нього кримінального правопорушення та як наслідок подачі заяви про участь його у проваджені як потерпілого (адже потерпілим також може бути особа, яка не є заявником, але якому кримінальним правопорушенням завдано збитків, і в зв'язку з цим він після початку кримінального провадження подає заяву про залучення його до впровадження як потерпілого).
Таким чином, для визнання особи потерпілою не потрібно прийняття окремого процесуального документа у формі, наприклад, постанови про притягнення до провадження як потерпілого. При відсутності відповідної постанови про відмову у визнанні потерпілим, вважається, що даний статус (потерпілого) особи слідством прийнятий, що і дає більш широку можливість користуватися правами і передбаченими обов'язками, контролюючи роботу слідчого / прокурора, і брати участь в розслідуванні справи, підвищуючи шанси на встановлення істини.

Відмова у визнанні

У той же час, щоб уникнути ситуації, коли всі, хто подали заяви про вчинення кримінального злочину або залучення особи до провадження як потерпілого, були б потерпілими, законодавець захистив і слідство, вказавши, що процесуальним підставою прийняття рішення про відмову у визнанні потерпілим, відповідно до статтею 55 КПК України, є наявність очевидних і достатніх відомостей про те, що заяву подано особою, якій не завдано шкоди. Однак ці підстави, відповідно до зазначеної статті, повинні бути належним чином мотивовані.

Через брак належної мотивації (крім посилання на положення статті 55 КПК України) слідчі часто вказують на відсутність в матеріалах провадження даних, що підтверджують, що особі було завдано збитків, визначений частиною 1 статті 55 КПК України, однак на підтвердження даного висновку не посилаються на конкретні матеріали досудового розслідування, які дають підстави прийти до такого висновку, не відзначають, які слідчі дії були проведені і що саме свідчить про неспричиненні шкоди.

З метою захисту особи, якій слідством відмовлено у визнанні потерпілим, законодавець передбачив право на оскарження рішення слідчого / прокурора про відмову у визнанні потерпілим (пункт 5 частини 1 статті 303 КПК України).

Не потрібно забувати, що в силу дії статті 304 КПК України: скарги на рішення, дії або бездіяльність слідчого або прокурора, передбачені частиною 1 статті 303 КПК України, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого або прокурора оформляється постановою, термін подачі скарги починається з дня отримання особою її копії.

В основному про винесення таких постанов повідомляється шляхом направлення кореспонденції, в разі неможливо вручення процесуального рішення особисто з об'єктивних причин, воно надсилається (що економиnm і час, і кошти для обох учасників правовідносин). Через відсутність належного фінансування діяльності правоохоронних органів, постанову про відмову у визнанні потерпілим направляється звичайною кореспонденцією, що не дає адекватної можливості скаржнику підтвердити і обґрунтувати в разі оскарження такого рішення дотримання процесуальних строків, встановлених статтею 304 КПК України. Вирішення даного питання спробував знайти Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ: узагальнюючи практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора в ході досудового розслідування, в листі від 1 січня 2017 року суд вказав, що в судовій практиці нерідкі випадки, коли кореспонденція надсилається особі способом, який не дає можливості встановити дату отримання, наприклад, при направленні копії постанови звичайним, а не рекомендованим лист . У зв'язку з відсутністю чітких документальних підтверджень пропуску встановленого терміну слідчим суддям доцільно розглядати скарги на постанови про закриття кримінального провадження по суті і уникати визначення моменту початку перебігу строку оскарження з дати винесення постанови.

Цю позицію також можна застосовувати і під час оскарження постанови про відмову у визнанні потерпілим.

Що ж стосується прохальної частині можливої ​​скарги, то вважаю правильним просити слідчого суддю лише про скасування постанови про відмову у визнанні потерпілим без вимоги про зобов'язання визнати заявника потерпілим, оскільки положення кримінального процесуального законодавства просто не передбачають прийняття процесуального рішення про визнання потерпілим.

Тим самим ми станемо частиною створення єдиної судової практики!

Автор: Євген Яценко, адвокат OSTIN Law Firm

Джерело: Юридична практика,  http://pravo.ua/article.php?id=100117537